я ще тут..я ще жива)

катастрофічно бракує часу
і бракуватиме тепер ШЛ..
але те все фігня
залишились приємні спогади
я рухаюсь вперед :)
хочу на "захід фест"..
багато "хочу"..
забагато "хочу"..
мало "зроблю щось для того"...
занадто мало..

а-а-а!

то було нереально кльово ^_^
абалдєнно
хочу ше (!)

:)

залишилось зовсім нічого... :)

неймовірно велика доза допінгу)

щаслива.
всьо.

Їй блювалося піврічними депресіями і завислими поглядами, туберкульозними висадками і грибковими захворюваннями, жагою параної (я люблю метеликів!) і страхом психозу. Вона бігла в вересневі ночі збирати по дорозі ляльки вуду під прицільними поглядами білих котів.(с)

 жовті метелики.

пофіг бджоли..
..я - метелик

?

не знаю, як описати свій теперішній стан
вдячна, чи що?
щаслива...
 ...за те, що маю...і за те, що отримую
 відчуття спокою..і чогось теплого всередині...
приємно :)

     

…Немає нічого страшнішого за Хеппі Енд. Нічого безнадійнішого за те, коли в тебе нібито всьо супер пупер виходить і клеїться. І що суспільство тебе хаває «от і до», і що в тебе купа бабла, і що тебе люблять близькі і ненавидять псевдо близькі («Немає в тебе, курво, подруги, а є самі друззя. А ще брати і сестри. Часто також віртуальні…) 

Так от. Немає. Нічого. Гіршого. Коли в тебе все показушно зашибісь, і ти навіть сам у це потроху віриш. І коли ти зранку до вечора тусуєшся з супервеселими друзями, але при сумній нагоді розумієш, що тобі навіть ні в кого переночувати. Коли тобі просто нікому заспівати пісню над кістками, щоби ти ожив, нарешті, щоби твоя кольорова оболонка знову наповнилася твоїм вмістом, а не лише вакуумом, який ти ковтав ковтав і наковтався.(c)

шось

Криза. Критичний період. Крайня точка депресивності. Пік невпевненості, сум'яття. Невизначеність.
Можу так продовжувати довго.
Можу годинами розповідати про свій стан одними тільки іменниками.
(Цікаво, звідки я перебрала цей стиль?)
Усе дуже просто. Це ніби якесь провалля, яма чи, може, пауза...
Зупинилося. Перемішалося. І от я стою у цій каші, занурена ледь не по самі вуха, не розуміючи, що і до чого.
Це вперше...
Ні, було. Було. Приблизно, п'ять років тому. Тільки тоді відчуття були гострішими. Наразі, всі згущені мною фарби набрали якихось приглушених тонів, уся награність ледве долинає зі старого патефона, емоції притлумлені і задавлені. Сльози і далеко не пухнаста істота з кігтями всередині. Вони одні не дають спокою.
У голові досі жила єдина думка - вилити усе на папір, щоб стало легше. Вилити, щоб забути. Щоб розібратись.
Та полегшення (таке омріяне) не прийшло.
Глибокий вдих. Видих.
Істота зникає на деякий час.
Але.. Чому так тяжко?
Не можу докопатись до первинності.
Чому не світить сонце, а ллє цей дощ?
Сонце ж полегшує біль. Сонце освітлює темні закутки невідомості. Сонце... освітлює душу, дає спочинок серцю.
Хоча, не у сонці річ...

Приємно згадувати минуле.

...Боротьба продовжується... (!)

непогано для початку :)

усе добре..
сонечко
спокій
щастя у краплинках роси

Зміни.

Якщо не вже, то коли тоді?

День перший.

♥ Praying ♥

Криза.

Брак однієї речі перейшов у брак іншої.

якось так..

смішна
незапалена
непочута

роблю
переймаюсь
дрібницями переймаюсь

 ...

час "Х" настав :)

ніби завмерла..

хочу змін! сташенно хочу змін! хочу рухатись!
хочу хаосу! впорядкованого хаосу..

 краплі дощу по вікні щодня..
запах кави - щоранку..
щохилини - неспокій..
щосекундне марення власних думок у голові..

ще трохи - і я не витримаю..
закричу. не своїм голосом.
у пустоту.
збожеволію
крапка.

але вірю..вірю, що не буду покинута, залишена, забута...
 вірю.
це найголовніше :)

Стоп. Баста.

Моя спешл шоколадотерапія... М-м-м :)
Нямка. Люблю. Але досить вже.
То був останній раз.

Останній смачний шматочок.

Останній раз.
Ех...

про те, шо буде..

зміни
зміни
зміни
зміни
 ...
 Я зможу.
Просто повинна.
Все.


п.с.і все ж таки, ту гордість не я перша поборола))

і знову позІтІв :Р

 ШЛ, спілкування - і все ок)
швидке вирішення проблем: ось воно))

проте...

 ... іноді так солодко бити по собі минулим (с)

фі(

хочеться забитись у найвіддаленіший куточок...
і тихенько плакати...
ні, краще істерити

Ніяко.
Ніяка.
:(

відчуття запізнілого щастя

майже здорова
надворі сонечко.. стріт-бол...
а я сиджу вдома(

задоволена... щастя, спізнившись на такий собі нормальний відрізок часу, все ж постукало до дверцят мого серця...чи, вірніше, розуму..

п.с. хто свою гордість поборе першим? а? ))

захворіла(

отаке западло серед літа...
на вихідних...коли хочу гуляти..і на ШЛ... ;-(

ай дон'т ноу хав ай філ...

не знаю, що сюди ще втиснути...
така, як завжди... така, яка є..
щира..і без масок...

Набридла одноманітність. Хочу пригод.
 Ні, не так... В очікуванні пригод. Вони ж будуть... 100%. Ні, ну правда ж ?
 :)

P. S. Із задоволенням жила б спогадами. Жила б минулим. Воно мене краще знає. (
        Вбиваю у собі це бажання. Ех..

/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\_________________

 

"Можно простить человеку все, кроме отсутствия."

(О. Хаксли)

 ...

 жорстока

 ...

про комах

 блін, а знаєш...?!

...твої мухи в голові гудять гучніше, ніж мої!